Стоїть хата край дороги, навкруги нікого.
Стоїть собі, зажурилася, бур’ян край порога.
І хвіртка хитається з вітром на одинці.
Коли вітру стає сумно - то скрипить у хвіртці.
Колись бігали босоніж малі ноженята.
Колись з квочкою ходили пухнасті курчата.
Був наповнений життям хлів біля хатини.
Чого тільки не було там: і корови, й свині.
Свого часу були й коні, були і лошата.
Розуміли всяке слово, дарма, що звірята.
Було повно повнісінько життя у хатині.
Був хазяїн справжній в хаті, була й господиня.
Всякого було потрохи: радості і суму.
Діти швидко підростали і гадали думу,
що так добре завжди буде, завжди буде літо,
а природа своє знає, ніде правди діти.
Розлетілись мов лелеки шукать власну долю
Тії діти, що напоєні життям тим у волю.
Тим життям, що із любов’ю батьки напували,
бо ж самі тієї долі та щастя не мали.
Для діток своїх нічого вони не жаліли,
Все старалися дати, як могли, як вміли.
Облетіло вже листя у саду біля хати.
Вітер холод несе, непокоїться мати.
Як там дітки живуть, чи здорові, в достатку?
Чом не пишуть листа, не спитають як татко?
Ой, як швидко ж в трудах все життя пронеслося.
І у мами під хусткою зовсім сиве волосся.
Білий сніг вже накрив і город, і хатину.
Лиш самотні сліди на снігу біля тину.
Все чекає, надіється молиться мати,
щоб хоч раз ще приїхали у село онучата.
Щоб віддати останню краплинку любові,
Обійняти малих, впевнитись, що здорові.
Ось минула зима, снігу більше не має.
І весна в повну силу свою виступає.
І за звичкою квітне садок біля хати,
а город заростає - нікому обробляти.
Наче дивиться сон одинока хатина:
Сміх дитячий, запах хліба, щасливу родину.
Чи було то насправді, чи може здалося,
Що пишалась земля золотистим колоссям.
Чи придумала тії пісні, що співала мати.
Вітер тепер свої співає для старої хати.
Людмила Камерон ,
Варшава, Польша
Закрой глаза, задумайся на миг-
В чем cмысл жизни, для чего на свет родился?
И счастлив тот, кто истину постиг,
Кто для Христа прожить свою жизнь согласился.
Господь, дай мне силы идти,
Идти за Тобой, и крест свой нести.
В Тебе надежда моя,
С Тобой все смогу в это верую я.
Прочитано 4715 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Без Маски…, в Пред-Верии - Сказки… - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Лишь некоторые из Ангелов могут Являться Человеку в ином (более привычном для него) Обличии, лишь для того, чтобы не сжечь Несовершенную Человеческую Природу Огнём Своего Ослепительного Божественного Света…
Чаще всего тот, у кого нет Истинного Лица, - носит Лживую Маску, под которой Вечно прячет собственную Личину…
Независимо от того, Маска ли это…
… Видимого Участия …
…Показного Добронравия…
…Лживой Сердечности…
…или Утерянной Навсегда Веры…
ВСЁ ЭТО, МАСКИ - БЕЗРАЗ-ЛИЧИЯ, БЕЗ-ДУШИ-Я и БЕЗ-СЕРДЕЧНОСТИ, которыми можно обмануть лишь Духовно Слепых Невежд…
Человека же Истинно Верующего, обмануть – НЕВОЗМОЖНО, ибо Истоки его Веры берут своё Начало не в Глазах, Разуме или Дани Времени, а лишь только в его Высшей Духовности, Милосердно Пожертвованной и Принесённой ему в Дар - Самим Создателем…
Смотрите Пристальнее, своими Сердцами и Душами… и Вы – Увидите ЛжеИстину Многих Тех, кто за собою Манит Других, но НИЧЕГО не может Дать им, кроме – Забвения, Безверия, Порока или Греха…
Наши Глаза – Во Истину Духовны, ибо в них – Свет Наших Божественных Душ!!!
