«... [наблюдай] и праздник жатвы первых плодов труда твоего, какие ты сеял на поле, и праздник собирания плодов в конце года, когда уберешь с поля работу твою».
Исход 23:16
Если в небе журавлиный клин,
С трубным кличем, к югу пролетает,
И трепещет золото осин, -
Значит время сбора урожая.
Стихла трель последнего звонка,
Вальс прощальный, отзвучав, стихает;
Жизнь бурлит, как горная река...
Далеко до сбора урожая.
Мы живем, мечтая о земном,
На свои лишь силы уповая,
Сыплем плевелы напополам с зерном
Без забот о скором урожае.
Жизни вечер - возраста закат;
В путь последний друга провожаем...
Комья, смерзшиеся, в душу застучат:
Это время сбора урожая.
Тот блажен, кто жизни клин зерном,
У Иисуса взятым, засевает.
Тот спасен, кто видит только в Нем –
Часть свою в священном урожае!
Он же сказал им в ответ: сеющий доброе семя есть Сын Человеческий; поле есть мир; доброе семя, это сыны Царствия, а плевелы - сыны лукавого; враг, посеявший их, есть диавол; жатва есть кончина века, а жнецы суть Ангелы. Посему как собирают плевелы и огнем сжигают, так будет при кончине века сего:
Матфея 13:37-40
Сергей Сгибнев,
Новосибирск, Новосибирской обл.
Верующий. Люблю хорошую христианскую и классическую музыку. Люблю говорить о Боге. Люблю жить! сайт автора:Персональный дневник
Прочитано 14779 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
