Ні Україні, ні Росії, ні жодній людині
Слава не належить - тільки лиш Христу.
Усвідомить всі ми із вами повинні
Божу ось цю істину вічну і просту.
Всі ми Богом створені по Його подобі,
Всі ми від Адама створені були.
Вічний Бог бажає, щоб усі народи
У любові, злагоді і в мирі жили.
Війни, землетруси, голоди і мори-
Все це через наші діється гріхи.
Розбрат, невдоволення, сльози, гнів і горе,
Люди, один одному несемо це ми!
Гітлери і Сталіни й їм подібні образи
Часто проявляються в багатьох із нас.
Ми ж з тобою, друже мій, вічним Богом обрані
Щиро прославляти Його повсякчас.
Блуд, розпуста, ненависть, подружня невірність,
Підлість і лукавство, здирство і обман-
Все оце принижує Бога й нашу гідність,
Все це нам нав'язує підлий сатана.
Ті, що в 45-му були побратимами,
Нищать один одного в безглуздій війні.
Україно рідная, будеш тоді вільною,
Коли на коліна станемо всі ми.
Перед Богом праведним в щирім покаянії
За всі нами скоєні й предками гріхи-
У ці дні непевнії і в ці дні останнії
Від всіх бід непроханих може Бог спасти.
Війна сорок п'ятого надала нам гарного
Урока: Німеччина через стільки літ
Попросила в Господа і в людини кожної
Прощення, що стільки принесла всім бід.
Примирімось з Господом, односельці милії!
Примирись із Господом, Україно вся!
Бог війну припинить враз, Бог всіх нас помилує,
Якщо будем славити Господа Христа.
Ольга Назарова,
Украина
Ти все розставиш на свої місця, мій Боже.
Лиш Ти надійний, вірний, Боже мій.
НавЕсти лад у всім мені Ти допоможеш.
Вся довіряюся, Господь, лише Тобі. Амінь.
Прочитано 8351 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
*** - Анастасия Стайкова Однажды я вдруг поняла, что жизнь не принадлежит человеку! У меня ещё не было конкретных мыслей о Боге. Просто "случайно" родилось это стихотворение, я стала над ним думать и поняла эту простую истину) Я поняла вдруг, что всё может в любой момент вдруг раз, и закончиться... И я ничего не смогу изменить, ничего поделать с этим сейчас...
Но дальше этого мои мысли тогда не пошли, я "побоялась" немножко, но ещё тоже не услышала призыва, а пошла себе жить дальше))
